Виховні заходи

Голод 1933 – незагойна рана України

Мета: Вшанувати світлу пам’ять замучених голодом людей, показати на прикладі місцевого краєзнавчого матеріалу наслідки голодомору, спричиненого політикою більшовиків; виховувати в учнів почуття патріотизму, національної свідомості, дотримання традицій вшанування померлих та загиблих.

Обладнання: Книжкова виставка, плакати, аудіо записи, на столі – хлібина, кетяг калини, колоски, живі квіти, свіча Пам’яті.

Учень         Пам'ять вертає хвилини,

                   Пам'ять вертає віки,

                   Пам'ять тернову стежину

                   Веде у тридцяті роки.

Учень        Пам’ятаймо згублені душі людей,

                   Що тонули в народному горі,

                   Пам’ятаймо всіх: і старих, і малих,

                   Що загинули в Голодоморі…

Вчитель (бере в руки книгу-меморіал «Голод-33», читає): Літа 7441 від Сотворення світу (літо 1933 від Різдва Христового) був в Україні великий голод. Не було тоді ні війни, ні суші, ні потопу, ані моравиці. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав , скільки невинного люду зійшло в могилу – старих, молодих, дітей. І ще ненароджених у лонах матерів.

   Мало знайдеться не тільки в історії України, але й світу, таких жахливих трагедій, як Голодомор 1932-1933 років. Ми не маємо морального права забувати про той страшний злочин сталінського режиму проти українського народу. Адже все це було задумано  лише заради одного – знищити свідомість української людини, і місцем його було обране село – колиска нашої нації.

Учень         То був страшний навмисний злочин,

                    Такого ще земля не знала,

                    Закрили Україні очі

                   І душу міцно зав’язали.

                   Сліпу пустили старцювати…

                   То був такий державний злочин.

Ведучий :  Узимку 1931-1932 років голод уже стукав до селянських хат українців. Фізично ослаблене селянство не могло провести ефективно  весняну посівну кампанію. Ускладнювало ситуацію і безгосподарність у колгоспах, повна незацікавленість у продуктивній роботі в ній. Під час хлібозаготівлі із села забирався урожай. Запаси вичерпалися, але влада вимагала ще і ще хліба.

Ведучий: У листопаді 1932 року в Україну приїхала надзвичайна комісія, очолювана В. Молотовим, яка до лютого 1933 року «викачала» з України 104,6 млн. пудів хліба. З республіки було вивезено  майже все зерно. А ці голодні 1932-1933 роки не можна було назвати неврожайними. Адже дані свідчать, що в інші роки врожаї були набагато меншими, але голоду не було.

Ведучий: Голод підкошував цілі райони й області. Українське село гинуло мовчки, випадків навіть спонтанного протесту майже не було. Небачених розмірів голод набув на півдні, сході та центрі України. Скільки своїх дочок і синів прийняла наша земля у ці роки, мабуть, ніхто точно не скаже. Між істориками до цих пір тривають дискусії, скільки саме людей загинуло 6, 5,7,9 чи 10 мільйонів?

Ведучий: У це неможливо повірити, але навесні 1933 року, коли настав пік голоду, на Україні щодня помирало голодною смертю 25 тисяч чоловік, щогодини – 1 тисяча, щохвилини – 17 осіб. Це жахливі цифри, голодомор, як явище геноциду підпадає під означення геноциду. Тож  парламенти 10 країн світу визнали Голодомор 1932-1933 років в Україні актом геноциду проти українського народу.

Учень                     Чорний голод накрив Україну крилом,

                           Мав коня – то вже був з куркулів.

                           Супротивних – в Сибір, там крізь шибку

                           Скільки глянеш – дроти таборів.

Учень                    В таборах той, що землю леліяв,

                           У буремні відстояв грудьми.

                           «Вождь великий» всю землю засіяв

                           З України моєї кістьми.                

ПЕРЕГЛЯД  ВІДЕОРОЛИКА   «Голодомор-33»

Ведучий: Не оминуло це лихо і нашого краю. У селян, що виростили хліб, забирали його до останньої зернини. Забирали все і дивилися, спокійно дивилися, як вони помирали в нестерпних муках. У музеї є свідчення наших односельців, які були очевидцями голодних років.

Учень: Каленюк Ніна Федотівна, жителька села Нововасилівка, 1927 року народження. Свідчить: Пам’ятаю страшні роки голодомору п’ятирічною дівчинкою. Ми проживали в селі Іванівка. Батько працював в МТС і ми одержували так звані пайки, приносили в носовій хустині борошно. Але це було не звичайне борошно, а перемелені кукурудзяні качани і відходи проса. Мама з цього борошна пекла коржі. Щоб їх зняти з сковороди, її намазували солідолом. Це було несмачно, але й цих коржів не вистачало на всіх. Люди пухли з голоду. З рук, ніг в людей текла вода і вони падали просто на вулиці. Але їх не залишали, привозили до дитячого садочка. З одного боку були діти, а з другого – старі люди, їм допомагали, чим могли. Та смерть забирала багатьох, особливо важко було багатодітним родинам, там умирали майже всі.

Учень: Хотієнко Клавдія Тимофіївна, жителька села Нововасилівка, 1922року народження. Свідчить: На початок 1932 року мені було дванадцять років. Батько був проти вступу в колгосп. Влада вирішила його розкуркулити. Активісти забрали все, що було вирощене в полі, інвентар,худобу.

Зерно батьки ховали в діжки і заривали в ями. Одного дня приїхали якісь люди і забрали все. Мама плакала, просила не забирати, бо нічим кормить малих дітей, та марно. Тітка з Агайман принесла нам півника, мама поставила в печі варити бульйон, але нагодилися активісти, витягли того півня, забрали з собою. Люди дуже боялися закону про «п ять колосків». Моя сусідка Марія Морозиха 10 років відбувала покарання в Алтайському краю за те, що вкрала своїм меншим братам жменю зерна. Голод  в селі був страшний. Люди робили все можливе, щоб вижити. Їли лободу, грицики, пасльон, ловили горобців, собак, зайців, жаб. Помирало дуже багато дітей, дорослих.

Учень: Назаренко Поліна Павлівна, жителька села Нововасилівка, 1924 року народження. (Відеозапис Ведучий: Відновлення та збереження національної пам’яті  є важливою частиною консолідації й розвитку українського народу, його історичної свідомості, що спрямована на утвердження власної ідентичності нації. Одним із фундаментальних  завдань діяльності державної політики є створення національної Книги Пам’яті.

Ведучий: У 2008 році  була створена районна Книга Пам’яті жертв Голодомору, в якій зазначено  імена померлих від голоду, створено реєстр громадян, постраждалих від цього страшного лиха, що його штучно вчинила радянська влада.

Ведучий: Все менше й менше залишається живих свідків цієї трагедії. Сьогодні у нашому селі живуть наші односельці, які пережили ті чорні поки, це Гришко Микола Васильович, Каленюк Ніна Федотівна, Толмач Іван Олексійович, Бутенко Іван Євгенійович, Колбасова Наталія Михайлівна, Громада Раїса Іванівна, Ільницький Тадей Михайлович. Ми ж є нащадки тих, хто вижив, пережив голодомор. Тож наше завдання сьогодні – гідно вшанувати пам’ять його жертв.

Учень                 Час пройшов, проминули літа.

                             Не зітреться у пам’яті нашій

                             Тих жахливих років гіркота

                             І обличчя від голоду павших.

Учень                 Пекельні цифри і слова,

                             У серце б’ють , неначе молот,

                             Немов проклятий ожива

                             Рік 33-ій. Голод. Голод.

Учень                 Пішла біда по Україні,

                             Тягнулись дні, гіркі, невпинні…

                             І сонце вранці не зійшло.

                             Був 33-ій чорний рік,

                             Нам не забуть його повік…

Учень                 До тебе, людино, звертаюсь,

                             Залиш на хвилину щоденні турботи.

                             З собою побудь у глибокій скорботі.

                             Всіх жертв, всіх страждальців згадай.

Ведучий:  Наш найсвятіший обов’язок сьогодні – зберегти пам’ять про всіх невинно закатованих під червоним прапором, пам’ять про тих, хто не дожив, пам’ять про живих і ненароджених. Ніхто не має права про це забути. Ми живемо в інший час і не причетні до тих страшних подій, але повинні про ті події знати  та не допустити, щоб таке знову повторилося.

Ведучий:  Голодомор забрав мільйони людських життів, точної цифри назвати ніхто не може. Тож запалімо свічки пам’яті, щоб пошанувати тих, кого забрали сталінські катівні та голодна смерть. Запа-лімо свічку, нехай її побачать ті, хто стали зорями. (Запалює свічку, і всі присутні запалюють свічки) Хвилина мовчання.

ЗВУЧИТЬ ЗАПИС ПІСНІ «БОЖЕ ВЕЛИКИЙ, ЄДИНИЙ…»